Обмеження доступу до касаційного перегляду судового рішення в адміністративних справах і гарантованість судового захисту прав і свобод
26 червня 2025
Наталія Богашева, Юрій Ключковський
«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави… Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Це положення статті 3 Конституції України не може розглядатися як абстрактна декларація. Воно зобов’язує усі державні органи орієнтувати свою діяльність на забезпечення фундаментальної вимоги – гарантування дотримання й реалізації суб’єктивних прав громадян, у першу чергу – прав, закріплених у Конституції України. Одною з гарантій поваги до прав людини – найпершого складника принципу верховенства права1 – є право на судовий захист, закріплене в статті 55 Конституції України, яке служить для реалізації її статті 3. По суті це право складає основу всіх прав і свобод, оскільки без судового захисту суб’єктивні права перетворюються на декларацію, а позитивне право стає інструментом сваволі держави. Одна із засад судочинства, викладена у пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України, визначає (а отже, вимагає їх забезпечення) два подібні за змістом суб’єктивні права – «право на апеляційний перегляд справи» і «право на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках». Ці конституційні суб’єктивні права водночас є складниками основоположного права на судовий захист прав людини і громадянина, захищеного, поряд із статтею 55 Конституції України, також статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод як право на справедливий суд. Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, на виконання функції ефективного захисту прав і свобод спрямована, зокрема, діяльність адміністративних судів. Як і абсолютна більшість суб’єктивних прав людини – індивіда, громадянина, фізичної особи, – право на судовий захист не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які теж повинні відповідати принципу верховенства права, зокрема, вимозі пропорційності (домірності) мети обмеження та засобу його досягнення. Однак специфічне формулювання назви права на касаційне оскарження із застосуванням застереження «у визначених законом випадках» вимагає уважного аналізу змісту такого застереження, нетипового для положень, якими встановлюються (закріплюються) суб’єктивні права, і відсутнього стосовно права на апеляційний перегляд. Зокрема, необхідно з’ясувати, чи виконує це застереження функцію пропорційного обмеження «права на касаційне оскарження». Таке з’ясування повинно спиратися на основні характеристики суб’єктивного права та способи його правомірного обмеження.
З повним текстом статті можна ознайомитися за посиланням.