Смертна кара: pro et contra (чере з призму доцільності, гуманності і справедливості)
25 травня 2025
Євген Звєрєв, Тетяна Шмарьова
Питання застосування смертної кари як виключного виду покарання має довгу історію, проте досі тривають дискусії та звучать аргументи за і проти. Першопочаткове розуміння справедливої відплати за вчинення найтяжчих злочинів зводилось до кровної помсти за принципом таліону: око за око. Зі зміцненням держави, щоб запобігти самосудам, саме вона отримала мандат на легальне вбивство. Виконання цієї державної функції було зрозумілим тодішньому суспільству та вважалось необхідним через помсту, острах і неодмінний гнів богів, якщо не буде відплати за злочин.
У цій статті розглянуто й проаналізовано випадки скасування смертної кари в різні періоди в різних державах. Автори прагнули з’ясувати, чи є нерозривний зв’язок між злочином та обов’язковою справедливою відплатою за його вчинення, а також причини скасування (як у формі власне скасування, так і мораторію на застосування), які за результатами дослідження класифіковано на політичні, релігійні, філософські та етичні.
Встановлено, що полярність поглядів на смертну кару як вид покарання має давнє коріння: на противагу помсті як універсальному аргументу на користь застосування смертної кари з’явилась ідея священності людського життя, а отже, держава не має права його забирати, оскільки не вона його дала. Відтоді існують два діаметрально протилежних погляди на питання застосування смертної кари, прихильники яких полемізують між собою, наводячи раціональні доводи та обґрунтування.
З позицій неупередженості до обох сторін, як цього вимагає науковий підхід, автори розглянули їхні основні аргументи не у звичній парадигмі систематизації за різними критеріями і для досягнення якнайбільшої повноти списку, а через призму доцільності, гуманності та справедливості.
У дослідженні застосовано метафізичний підхід, який дає змогу розглядати питання життя і смерті як сакральні категорії, водночас оперуючи поняттями добра і зла. Такий підхід відповідає вимогам гуманності, а також нейтралізує дуальний характер критерію справедливості, притаманної аргументам як за, так і проти застосування смертної кари. Та й сама справедливість має відносний характер: з одного боку, родини жертв отримують справедливу сатисфакцію, а з другого — справедливим також є незастосування смертної кари, оскільки страта злочинця не поверне життя жертві.
Зроблено висновок про пріоритетність вирішення філософського (і дотичних до нього релігійного та етичного) питання: безумовно, на користь життя; а згодом трансформацію його в правничу площину за умови відповідного унормування.
З повним текстом статті можна ознайомитися за посиланням.